Чи повинні християни святкувати Хелловін? Духовні небезпеки, які багато віруючих ігнорують
Що Біблія каже про Хелловін, темряву та небезпеку любові до світу більше, ніж до Ісуса?
Ефесян 5:10 — «І намагайтеся розпізнати, що Господеві до вподоби»
Щороку, з наближенням 31 жовтня, мільйони людей готуються святкувати Хелловін. Будинки прикрашають скелети, привиди, відьми, демони та зображення смерті. Діти та дорослі одягаються в костюми, фільми жахів стають особливо популярними, а цілі райони беруть участь у святкуваннях, присвячених темам страху, темряви та надприродного. Особливе занепокоєння викликає те, скільки людей, які сповідують християнство, беруть участь у цих святкуваннях, не ставлячи серйозно під сумнів, чи догоджають вони Богові.
Для багатьох віруючих Хелловін став не більш ніж невинною традицією. Вони бачать костюми, солодощі, прикраси та можливості для сімейних розваг. Вони міркують, що оскільки вони не мають наміру поклонятися Сатані чи займатися чаклунством, немає нічого духовно поганого в участі. Зрештою, хіба це не просто нешкідлива розвага?
Але як послідовники Ісуса Христа, чи повинні наші рішення ґрунтуватися насамперед на тому, чи щось здається нешкідливим, чи сприймає це суспільство, чи можемо ми знайти спосіб це виправдати? Чи, можливо, нашим найбільшим занепокоєнням має бути те, чи те, що ми робимо, догоджає Господу?
Апостол Павло дає нам принцип, який має глибоко впливати на кожну сферу нашого життя:
1 Коринтян 10:23 — «Усе можна», але не все корисне. «Усе можна», але не все будує.
1 Коринтян 10:31 — «Тож, чи ви їсте, чи п’єте, чи інше інше робите, усе робіть на славу Божу»
Ці вірші протистоять поширеному непорозумінню християнської свободи. Наша свобода у Христі — це не запрошення прийняти все, що пропонує світ, за умови, що ми можемо знайти причину вважати це допустимим. Це радше можливість жити так, щоб шанувати Того, хто нас відкупив. Павло закликає віруючих задуматися не лише про те, чи щось дозволено, але й про те, чи це корисно, духовно зміцнює та прославляє Бога.
Це піднімає питання, яке заслуговує на наше найщиріше обмірковування: чому ті, хто належить Ісусу Христу, бажають брати участь у святкуванні, так тісно пов'язаному з темрявою, чаклунством, демонами та смертю?
Відповідь на це питання може розкрити щось набагато глибше, ніж наші погляди на Хелловін. Вона може показати, як ми розуміємо святість, як ми реагуємо на Боже Слово і наскільки ми справді віддали свої серця Ісусу.
1. Ми покликані ходити у світлі, а не брати участь у темряві
Одна з найчіткіших відмінностей у Святому Письмі — це контраст між світлом і темрявою. Світло символізує характер Бога, Його істину, праведність і святість, тоді як темрява часто символізує гріх, обман і бунт проти Нього. Це не просто поетичні описи. Вони передають глибоку духовну різницю між належністю до Христа та продовженням життя у світі, який Його не знає.
Ефесян 5:8–11 — «Бо колись ви були темрявою, а тепер ви світло в Господі. Поводьтеся, як діти світла... і намагайтеся розпізнати, що догодити Господу. Не беріть участі в безплідних ділах темряви, а радше викривайте їх»
Зверніть увагу, що Павло не просто каже християнам уникати найсерйозніших форм зла. Він наказує нам поводитися як діти світла, активно розпізнаючи, що до вподоби Господу, та відмовляючись від участі в безплідних ділах темряви. Наша ідентичність у Христі має призвести до видимої різниці в тому, як ми живемо, що ми цінуємо та що ми охоче приймаємо.
Це особливо важливо, якщо врахувати теми, що характеризують Хелловін. Хоча святкування розвивалося завдяки різним історичним та культурним традиціям, його сучасні прояви чітко відображають чаклунство, демонів, страшні надприродні образи та смерть. Це не випадкові асоціації; вони є одними з найбільш впізнаваних елементів святкування.
Святе Письмо неодноразово застерігає віруючих від участі в справах темряви. Однак наша культура навчилася перетворювати багато з цих тем на розвагу, і християни можуть поступово настільки звикнути до них, що більше не сумніватимуться в їхньому духовному значенні.
Апостол Павло пише:
Римлян 13:12 — «Ніч минула, а день наблизився. Тож відкиньмо діла темряви та зодягнімося в зброю світла»
І апостол Іван проголошує:
1 Івана 1:6 — «Якщо ми кажемо, що маємо спільність з Ним, ходячи в темряві, то ми неправду чинимо і правди не чинимо»
Ці уривки стосуються нашого способу життя, а не лише нашої участі в певних подіях. Проте вони встановлюють принцип, який має керувати нашим вибором: ті, хто належить до Світла, не повинні добровільно приймати те, що суперечить Його характеру.
Сам Ісус проголосив, що той, хто йде за Ним, не ходитиме в темряві, але матиме світло життя (Івана 8:12). Якщо ми справді бажаємо йти за Ним, чи не повинні ми бути дедалі чутливішими до всього, що спрямовує наші почуття до темряви, а не до Його святості?
2. Чому нам приємно дивитися на те, що Бог називає злом?
Існує ще один біблійний принцип, який заслуговує на серйозну увагу, особливо в поколінні, оточеному розвагами, які постійно наражають нас на насильство, аморальність, окультні образи та зло.
Бог турбується не лише нашими зовнішніми вчинками, але й тим, що ми охоче ставимо перед своїми очима та дозволяємо впливати на наші розуми та серця.
Розглянемо зобов’язання, висловлене в Псалмі 101:
Псалом 101:3 — «Не покладу перед очима своїми нічого марного»
А молитва, що міститься в Псалмі 119:
Псалом 119:37 — «Відверни мої очі від марноти, і дай мені життя на дорогах Твоїх»
Це чудові вияви відданості. Псалмоспівець усвідомлює, що важливо те, на що він вирішує дивитися. Він не хоче заспокоюватися з нікчемними чи злими речами. Натомість він бажає, щоб його очі, думки та почуття були спрямовані на Божі шляхи.
Цей принцип має спонукати нас замислитися над більшою частиною того, що сьогодні вважається розвагою. Чому ми так комфортно дивимося речі, які зображують зло як кумедне, захопливе чи бажане? Чому ми охоче наражаємо себе та своїх дітей на образи та історії, зосереджені на демонічній діяльності, чаклунстві, жорстокості, жаху та смерті, рідко замислюючись над тим, як ці речі впливають на наше духовне життя?
Ми повинні визнати, що саме Святе Письмо іноді описує жахливі діяння зла, і просто побачити зображення зла не означає схвалити його. Але існує глибока різниця між визнанням зла таким, яким воно є, і вибором насолоджуватися ним. Існує різниця між викриттям темряви та її прославлянням, між розумінням реальності зла та розвагою від його прославляння.
Апостол Павло пропонує стандарт, за яким віруючі повинні аналізувати те, що займає їхні думки:
Филип’ян 4:8 — «Наостанку ж, брати, все, що тільки правдиве, що тільки чесне, що тільки праведне, що тільки чисте, що тільки любе, що тільки гідне похвали, коли є яка чеснота, коли є що тільки гідне похвали, думайте про це»
Уявіть собі, наскільки іншим стало б наше життя, якби ми щиро застосовували цей уривок до наших розваг, розмов, читання, телебачення, фільмів, соціальних мереж та святкувань. Скільки речей, які ми зараз вважаємо нешкідливими, ми почали б ставити під сумнів? Скільки занять могли б втратити свою привабливість, якби наше найглибше бажання наповнювало наш розум тим, що чисте, прекрасне та приємне Богові?
Ісус навчав, що око — це світильник для тіла (Матвія 6:22–23), використовуючи цей образ для опису стану нашого внутрішнього життя. Приповісті 4:23 також наказує нам пильно стежити за своїми серцями, бо з них витікають джерела життя.
Те, що ми постійно приймаємо у своєму розумі, може впливати на те, чим ми захоплюємося, чого прагнемо і що зрештою приймаємо. Коли ми постійно оточуємо себе речами, які применшують зло, ми ризикуємо втратити чутливість до серйозності гріха.
Це не просто питання про прикраси на Гелловін чи страшні костюми. Це питання про духовний стан наших сердець і про те, чи вчимося ми любити те, що любить Бог, і відкидати те, що відкидає Він.
3. Бог серйозно ставиться до чаклунства, чаклунства та окультних практик
Протягом усього Старого та Нового Завітів Бог з безпомилковою серйозністю говорить про чаклунство, чаклунство, ворожіння, спіритизм та спроби спілкування з мертвими. Ці практики ніколи не представляють як нешкідливі духовні альтернативи чи невинні форми розваг. Їх постійно визначають як несумісні з поклонінням та послухом істинному та живому Богові.
У Повторенні Закону Господь застеріг Ізраїль від переймання огидних релігійних практик навколишніх народів.
Повторення Закону 18:10–12 — Бог прямо забороняє ворожіння, ворожіння, тлумачення прикмет, чаклунство, заклинання, консультації з медіумами, некромантію та спроби розпитати мертвих, проголошуючи, що ті, хто практикує такі речі, огидні Йому.
Левит 19:31 — «Не звертайтеся до ворожок мертвих та некромантів, не шукайте їх, щоб не занечищувати себе ними. Я — Господь, Бог ваш»
Ісая 8:19 — Пророк докоряє тим, хто шукає поради у медіумів, і тим, хто стверджує, що спілкується з мертвими, запитуючи, чи не варто народові звертатися до свого Бога.
Ці застереження показують, наскільки серйозно Бог ставиться до практик, спрямованих на отримання надприродної сили, знань чи спілкування окремо від Нього. Це не питання особистих уподобань. Бог прямо наказує Своєму народові відкинути їх.
Ці заборони не зникли й з приходом Христа. У Посланні до Галатів 5:19–21 апостол Павло зараховує чаклунство до учинків плоті, поряд з ідолопоклонством та іншими гріхами, що характеризують життя, що протистоїть Божому Царству.
Також розгляньте, що сталося, коли Євангеліє змінило життя людей в Ефесі.
Дії 19:18–20 — Багато з тих, хто увірував, приходили, зізнаючись у своїх колишніх вчинках, а багато з тих, хто займався чаклунством, зібрали свої книги та спалили їх публічно. Уривок завершується описом того, як Слово Господнє продовжувало зростати та могутньо поширюватися.
Ці нові віруючі розуміли, що слідування за Ісусом вимагає рішучого розриву з практиками, які суперечили Його святості. Вони не намагалися зберегти свою колишню прихильність до магії, додаючи християнські вірування до свого життя. Їхнє покаяння призвело до видимих змін.
Звичайно, зображення вигаданої відьми не є ідентичним заняттям чаклунством. Однак ця відмінність не повинна стати приводом уникати аналізу того, що ми вирішуємо прославляти або чим захоплюватися. Серйозність, з якою Бог ставиться до окультних практик, повинна впливати на те, як Його діти ставляться до їхнього прославляння в масовій культурі.
Коли щось, що неодноразово засуджується Святим Письмом, стає об'єктом розваги, захоплення чи святкування, хіба це не повинно непокоїти серця тих, хто любить Бога?
Якщо ми щиро бажаємо шанувати Господа, нам слід дбати не лише про те, щоб уникати прямої участі в заборонених практиках, але й про те, щоб розвивати почуття, які відображають Його святість.
4. Чи шукаємо ми того, що подобається Богові, чи того, що можемо виправдати?
Один із найпоказовіших аспектів нашого духовного життя — це те, як ми реагуємо, коли Боже Слово ставить під сумнів щось, що нам подобається.
Коли ми стикаємося з біблійним принципом, який ставить під сумнів улюблене заняття, традицію чи звичку, чи смиренно ми перевіряємо себе перед Господом? Чи ми одразу починаємо шукати аргументи, які дозволять нам продовжувати робити те, що ми вже хочемо робити?
Це важливе питання, тому що наші серця здатні виправдовувати те, від чого ми неохоче відмовляємося.
Єремії 17:9 — «Людське серце найлукавіше над усе та дуже хворе, хто може його зрозуміти?»
Біблія неодноразово застерігає нас від того, щоб ми покладалися виключно на власне розуміння або дозволяли нашим бажанням визначати, що є правильним. Приповісті 14:12 нагадує нам, що є дорога, яка здається людині правильною, але зрештою веде до смерті. Нам потрібне Боже Слово, щоб викрити те, чого наші власні серця можуть не розпізнати.
Коли християни обговорюють Хелловін, розмова часто зосереджується на тому, що, на їхню думку, вони мають право робити. Вони можуть зазначити, що не займаються чаклунством, що їхні діти просто розважаються, або що певні звичаї не мають для них явного релігійного значення.
Але є глибше питання, яке не можна ігнорувати: чи ми щиро прагнемо дізнатися, що подобається Богові, чи ми передусім намагаємося захистити те, що нам подобається?
Вчення Павла в 1-му посланні до Коринтян є особливо актуальним.
1 Коринтян 6:12 — «Усе мені можна», та не все корисне. «Усе мені можна», та ніщо не буде надо мною панувати.
1 Коринтян 10:23 — «Усе можна», але не все корисне. «Усе можна», але не все будує.
Ці уривки не стверджують, що все морально допустимо. Павло радше заперечує припущення, що особиста свобода є найвищим стандартом християнської поведінки. Наш вибір також слід оцінювати відповідно до його духовної користі, його впливу на інших і того, чи він шанує Бога.
Послідовник Ісуса не повинен бути задоволений лише тим, що щось не можна визначити як явне порушення певної заповіді. Ми повинні бажати знати, чи сприяє це нашому зростанню у святості, зміцнює нашу любов до Христа та відображає характер Того, Кому ми служимо.
Ось чому Послання до Ефесян 5:10 таке важливе: нам наказано розпізнавати, що подобається Господу.
Поміркуйте над різницею між зверненням до Бога із запитанням: «Господи, скільки з цього я можу насолоджуватися, не грішаючи?» та зверненням до Нього з молитвою: «Господи, я хочу догодити Тобі більше, ніж будь-чого іншого. Якщо в моєму житті є щось, що не шанує Тебе, будь ласка, відкрий мені це і дай мені благодать відмовитися від цього».
Перше ставлення прагне меж послуху. Друге виражає суть посвячення.
І саме це друге ставлення повинно характеризувати тих, хто справді любить Ісуса.
5. Чи ми настільки звикли до світу, що більше не усвідомлюємо його впливу?
Мабуть, найбільша небезпека, з якою стикаються багато християн сьогодні, полягає не у відкритому бунті проти Бога, а у поступовому прийнятті поглядів, цінностей та практик, що суперечать Його Слову.
Цей процес часто відбувається майже непомітно. Те, що колись непокоїло нашу совість, поступово стає звичним. Те, що колись здавалося недоречним, стає цікавим. Те, що колись здавалося суперечливим християнській святості, стає прийнятним, тому що в цьому беруть участь усі навколо нас.
Зрештою, ми можемо перестати оцінювати свій вибір відповідно до Святого Письма та почати оцінювати його відповідно до того, що суспільство вважає нормальним.
Однак апостол Павло наказує нам:
Римлян 12:2 — «Не стосуйтесь до віку цього, але перемінюйтесь оновленням вашого розуму, щоб ви випробуванням пізнали, що є воля Божа, що добре, приємне та досконале»
Світ постійно намагається сформувати наше розуміння того, що є добрим, бажаним, прийнятним і гідним святкування. Через розваги, рекламу, соціальні мережі, освіту та культурні традиції ми постійно стикаємося з повідомленнями, які впливають на наші думки та почуття.
Але Бог не покликав Своїх дітей формуватися цінностями світу, який повстає проти Нього. Він покликав нас до перетворення через оновлення нашого розуму.
Апостол Іван говорить ще прямолінійніше:
1 Івана 2:15–17 — Іван наказує віруючим не любити світу, ані того, що в світі. Він застерігає, що пожадливості плоті, пожадливості очей та гординя життєва не походять від Отця, і нагадує нам, що світ та його пожадливості минають, а хто виконує волю Божу, той перебуває повік.
Це одні з найбільш цікавих слів у Новому Завіті.
Іван не каже нам перестати любити людей цього світу, яких Сам Бог любить і закликає нас досягти їх Євангелієм. Він застерігає нас від любові до гріховних бажань, цінностей та пріоритетів світу, який живе незалежно від Бога.
І це піднімає глибоко особисте питання: чи стали ми більше стурбовані тим, щоб вписатися у світ, ніж тим, щоб догодити Ісусу?
Чому ми іноді відчуваємо таке сильне бажання брати участь у тих самих святкуваннях, насолоджуватися тими ж розвагами, прагнути тих самих задоволень і приймати ті самі цінності, що й ті, хто не знає Христа? Чому нас іноді більше непокоїть думка про те, що ми можемо втратити щось, чим насолоджується світ, ніж можливість того, що наш вибір може засмутити серце Бога?
Ще більш показовим є те, як ми реагуємо, коли хтось ставить під сумнів цей вибір через Святе Письмо. Чи займаємо ми оборонну позицію? Чи відкидаємо ми це занепокоєння як легалізм, не дослідивши ретельно Боже Слово? Чи шукаємо ми причини для збереження наших уподобань, замість того, щоб просити Святого Духа дослідити наші серця?
Нам слід бути обережними і не судити серце іншої людини лише тому, що вона не погоджується з нами щодо певного звичаю. Але ми повинні бути готові дослідити власні серця з повною щирістю.
Джеймс дає відрезвляюче попередження:
Якова 4:4 — «Ви, перелюбники! Хіба ви не знаєте, що дружба зі світом — то ворожнеча супроти Бога? Тому той, хто хоче бути другом світові, стає ворогом Божим»
Ці слова були написані людям, які сповідували віру в Бога. Яків стикався з розділеною відданістю, егоїстичними бажаннями та духовною невірністю серед тих, хто стверджував, що належить Йому.
Небезпека мирського життя полягає не лише в тому, що ми можемо брати участь у чомусь неналежному. Глибша небезпека полягає в тому, що наші серця можуть поступово прив’язатися саме до того, від чого Христос закликав нас відвернутися.
І коли це станеться, ми можемо почати захищати речі цього світу більш пристрасно, ніж прагнути святості Бога.
6. Що наша готовність захищати певні речі говорить про наші серця?
Є питання, яке кожен послідовник Ісуса повинен час від часу ставити перед Господом: Від чого я не готовий відмовитися?
Іноді те, що виявляє найбільшу прихильність у наших серцях, не обов'язково є тим, що здається найбільш гріховним. Це можуть бути наші звички, наші зручності, наші розваги, наші амбіції, наше майно чи традиції, які стали для нас надзвичайно важливими.
Ми можемо щиро вірити, що любимо Ісуса понад усе. Однак, коли Його Слово ставить під сумнів щось, що ми цінуємо, наша реакція може показати, наскільки розділеними стали наші почуття.
Ісус сказав:
Івана 14:15 — «Якщо ви любите Мене, то будете зберігати Мої заповіді»
І знову:
Луки 6:46 — «Чому ви звете Мене: «Господи, Господи», а не робите того, що Я вам говорю?»
Ці слова нагадують нам, що любов до Ісуса невіддільна від послуху Йому. Справжня віра породжує зростаюче бажання підкорити своє життя Його владі, навіть коли послух вимагає від нас відмовитися від чогось, що нам раніше подобалося.
Багатий молодий правитель є яскравим прикладом цієї боротьби. Коли він звернувся до Ісуса з питанням про вічне життя, він, здавалося, щиро цікавився духовними питаннями та прагнув дотримуватися Божих заповідей. Однак, коли Ісус закликав його відмовитися від свого майна та йти за Ним, чоловік пішов засмучений, бо мав велике багатство (Марка 10:17–22).
Його майно виявляло прихильність, від якої він не бажав позбуватися.
Ісус викрив розділену відданість свого серця.
Урок не в тому, що кожен християнин повинен продати все, що має. Він полягає в тому, що ніщо в нашому житті не повинно бути відданим лише Христу.
Цей принцип охоплює кожну сферу нашого життя. Якщо ми рішуче налаштовані зберегти щось, навіть коли Святе Письмо викликає серйозні занепокоєння з цього приводу, нам слід бути готовими запитати себе, чи не стала наша прихильність духовно нездоровою.
Мабуть, найпоказовіше питання полягає не в тому, чи можемо ми побудувати аргумент на захист певної діяльності. Можливо, це питання про те, чи готові ми представити цю діяльність Ісусу та щиро попросити Його показати нам Свою волю.
Коли наша любов до Христа більша за нашу любов до світу, покора стає важливішою за виправдання.
Це не означає, що слідування за Ісусом — це безрадісне життя сповнене нескінченних обмежень. Зовсім навпаки. Чим глибше ми пізнаємо Його, тим більше відкриваємо для себе, що справжня радість знаходиться в Його присутності, Його істині та Його шляхах.
Псалмоспівець проголошує:
Псалом 16:11 — «Ти вказав мені стежку життя; перед обличчям Твоїм повнота радості; праворуч Твоєї насолоди вічні»
Бог не кличе нас від світу, щоб позбавити нас радості. Він кличе нас від того, що конкурує з Ним, щоб ми могли відчути набагато більшу радість пізнання Нього та ходіння з Ним.
7. Чого ми навчаємо наших дітей про святість?
Для християнських батьків ці питання несуть додаткову відповідальність. Наші діти постійно дізнаються, що є прийнятним, бажаним, важливим і гідним святкування, не лише через наші слова, а й через наш приклад.
Бог наказав Своєму народу старанно навчати Його заповідей своїх дітей, повторюючи їх у звичайних справах повсякденного життя (Повторення Закону 6:5–7). Апостол Павло також наставляє батьків виховувати своїх дітей у дисципліні та настанові Господній (Ефесян 6:4).
Це означає, що духовне формування не обмежується сімейними молитвами, відвідуванням церкви чи недільної школи. Воно відбувається через атмосферу, яку ми створюємо в наших домівках, розваги, які ми дозволяємо, цінності, які ми передаємо, та традиції, які ми встановлюємо.
Коли ми з ентузіазмом беремо участь у святкуваннях, зосереджених на темах, від яких нас застерігає Святе Письмо, що ми повідомляємо нашим дітям про серйозність цих речей? Чи вчимо ми їх розрізняти святе від несвятого, чисте від зіпсованого, те, що подобається Богові, від того, що святкує світ?
Діти можуть не розуміти духовного значення кожного символу чи традиції, але вони вчаться з того, що ми вважаємо нормальним.
Якщо ми навчаємо їх, що святість має значення в неділю, але рідко дозволяємо біблійним принципам впливати на наш повсякденний вибір, ми ризикуємо донести до них думку, що слідування за Ісусом — це лише одна частина життя, а не основа всього, що ми робимо.
Наша мета не повинна полягати лише у вихованні дітей, які уникають певних свят чи заходів. Ми повинні прагнути виховувати дітей, чиї серця сповнені любові до Ісуса, чий розум сформований Святим Письмом і які мають мужність відокремитися від світу, коли цього вимагає вірність Христу.
Найбільший дар, який ми можемо дати нашим дітям, — це не свобода брати участь у всьому, що подобається їхнім друзям, а приклад батьків, які понад усе цінують Ісуса.
Це не вимагає виховання дітей у страху перед світом. Це вимагає навчання їх любити Господа, розпізнавати добро, відкидати зло та розуміти красу належати Йому.
8. Більша небезпека не обмежується лише Хеллоуїном
Наразі має бути зрозуміло, що питання, порушені Хеллоуїном, виходять далеко за рамки 31 жовтня.
Насправді, було б серйозною помилкою розглядати нашу участь у Хеллоуїні, ігноруючи інші сфери нашого життя, де ми могли піти на компроміс зі світом.
Людина може відмовитися святкувати Хелловін, регулярно насолоджуючись розвагами, що прославляють сексуальну аморальність, жорстокість чи зло. Хтось може відкидати костюми, пов’язані з чаклунством, водночас плекаючи гіркоту, гординю, жадібність чи непрощення. Інший може ретельно уникати певних культурних традицій, нехтуючи заповідями Христа любити інших, піклуватися про бідних, проповідувати Євангеліє та робити учнів.
Ісус попереджав релігійних лідерів Свого часу про небезпеку ретельного дотримання зовнішніх релігійних практик, нехтуючи водночас важливішими питаннями Божого закону, включаючи справедливість, милосердя та вірність (Матвія 23:23).
Ми не повинні робити ту саму помилку.
Бог не шукає людей, які просто складають список справ, у яких відмовляються брати участь. Він шукає поклонників, які люблять Його всім своїм серцем і чиє життя дедалі більше змінюється Його істиною.
1 Солунян 4:7 — «Бо Бог покликав нас не до нечистоти, але до святості»
1 Петра 1:15–16 — «Але як святий Той, Хто вас покликав, так і ви будьте святі в усьому вашому вчинку, бо написано: «Будьте святі, бо святий Я»»
Зверніть увагу на масштаб цього покликання: святість у всій нашій поведінці. Не лише в наших святкуваннях, а й у наших домівках, стосунках, на робочому місці, в особистих думках, фінансових рішеннях, розмовах та використанні часу. Не лише в гріхах, які нам легко відкидати, але й у тих сферах, де послух може нам чогось коштувати. Не лише коли святість викликає захоплення у інших, але й коли вона вимагає від нас відокремитися від навколишньої культури.
Апостол Павло пише:
2 Коринтян 7:1 — «Маючи ці обітниці, улюблені, очистьмо себе від усякої скверни тіла та духа, досконало освячуючи себе в страху Божому»
Що сталося б, якби ми поставилися до цієї настанови серйозно? Що якби замість того, щоб захищати те, що нам подобається, ми запросили Господа перевірити все, що ми впустили в своє життя?
Що, якби ми попросили Його відкрити розваги, які притупили нашу чутливість до гріха, стосунки, які відвели нас від послуху, амбіції, які витіснили Його цілі, або комфорт, який став для нас важливішим за Його волю?
Можливо, найсерйозніша небезпека полягає не в тому, що християни не зрозуміли історії Хелловіну. Можливо, вона полягає в тому, що багато хто з нас поступово втратив звичку щиро запитувати себе, чи те, що ми приймаємо, подобається Господу.
І якщо ми перестали ставити це питання щодо однієї сфери життя, скільки інших сфер залишилися поза нашим розглядом?
9. Чи стала наша любов до світу більшою за нашу любов до Ісуса?
Це складне питання, але саме його закликає нас розглянути Святе Письмо.
Коли Ісуса запитали, яка заповідь найбільша, Він відповів:
Марка 12:30 — «Люби Господа, Бога твого, усім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумом твоїм, і всією силою твоєю»
Ісус не закликав нас любити Бога частиною нашого серця чи віддавати Йому те, що залишається після задоволення наших бажань. Він закликає нас любити Його всім, чим ми є.
У цьому суть щирої відданості.
Однак, як легко наші серця розділяються. Ми можемо щиро бажати слідувати за Ісусом, продовжуючи цінувати те, що конкурує з нашою любов’ю до Нього. Ми можемо сповідувати, що Він — наш найбільший скарб, дозволяючи мирським задоволенням, схваленню, розвагам та пріоритетам поглинати значну частину нашої уваги та прихильності.
Апостол Іван застерігає нас, що любов Отця і любов до світу не можуть займати одне й те саме місце найвищої відданості в наших серцях (1 Івана 2:15).
Це не незначна проблема. Вона стосується самої суті наших стосунків з Богом.
Коли щось у нашому житті стикається з сумнівом через Святе Письмо, наша реакція може показати, що ми цінуємо найбільше. Чи готові ми відмовитися від цього, бо любимо Ісуса, чи одразу ж починаємо шукати причини, щоб триматися за це?
Нам не слід плутати труднощі капітуляції з відсутністю справжньої віри. Навіть щирі віруючі борються з бажаннями, які мають бути підкорені Христу. Але напрямок наших сердець має значення. Чи дозволяємо ми Божому Слову змінювати нас, чи постійно намагаємося підлаштувати Боже Слово під наші вподобання?
Ісус сказав:
Матвія 16:24 — «Якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, візьме свого хреста та йде за Мною»
Слідування за Христом передбачає підпорядкування нашої власної волі Його волі. Це означає, що коли наші бажання суперечать Його заповідям, Його Слово має найвищу репутацію.
І це підводить нас до питання, яке може бути набагато важливішим за те, яке вперше привело вас до цієї статті:
Чи є щось у вашому житті, від чого ви не бажаєте відмовитися, бо любите це більше, ніж бажаєте догодити Ісусу?
Можливо, це форма розваги. Можливо, це стосунки, звичка, амбіції, майно чи особливе задоволення. Можливо, це те, що ви захищали роками, ніколи щиро не питаючи Господа, що Він про це думає.
Що б це не було, запрошення Святого Письма незмінне: принесіть це у світло Божого Слова та дозвольте Йому дослідити ваше серце.
Псалмоспівець молився:
Псалом 139:23–24 — «Досліди мене, Боже, і пізнай моє серце! Випробуй мене і пізнай мої думки! І побач, чи є в мені дорога лиха, і поведе мене дорогою вічною!»
Це молитва серця, яке справді прагне належати Богові.
Це не молитва того, хто прагне мінімальної кількості послуху. Це молитва того, хто хоче, щоб ніщо не залишалося прихованим від Господа, ніщо не конкурувало з Його законним місцем і ніщо не заважало глибшому спілкуванню з Ним.
Що сталося б, якби це стало нашою молитвою?
10. Бог закликає Свій народ до щирого посвячення
Послання Святого Письма полягає не лише в тому, що християни повинні уникати зла. Воно полягає в тому, що ми були викуплені Ісусом Христом, щоб повністю належати Йому.
Апостол Павло нагадує віруючим:
2 Коринтян 5:15 — «І Він помер за всіх, щоб ті, хто живе, жили вже не для себе, а для Того, Хто за них помер і воскрес»
Ісус віддав Своє життя не лише для того, щоб ми могли продовжувати жити згідно з власними бажаннями, насолоджуючись впевненістю у прощенні. Він помер і воскрес, щоб ми могли примиритися з Богом, перетворитися Його благодаттю та жити для Його слави.
Ось чому заклик до святості невіддільний від Євангелія. Ми прагнемо святості не для того, щоб заслужити Божу любов чи купити своє спасіння. Ми прагнемо святості, тому що нас люблять, викуплюють і відокремлюють для Нього.
Тита 2:11–12 — «Бо з’явилася Божа благодать, що спасає всіх людей, що навчає нас відректися безбожності та світських пожадань, та жити розсудливо, праведно та благочестиво в теперішньому віці»
Божа благодать не вчить нас звикати до гріха. Вона вчить нас відмовлятися від нього.
Святий Дух не просто заспокоює нас, залишаючи наші серця незмінними. Він працює в нас, щоб змінити наші бажання, оновити наш розум і створити характер Христа.
І коли ми усвідомлюємо, в яких сферах ми пішли на компроміс, Бог закликає нас реагувати смиренням і покаянням.
Якова 4:8 — «Наблизьтесь до Бога, і Він наблизиться до вас»
1 Івана 1:9 — «Коли ж ми визнаємо свої гріхи, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої»
Які ж чудові обіцянки! Господь, який кличе нас до святості, є також Господом, який приймає тих, хто щиро звертається до Нього. Його бажання полягає не лише в тому, щоб ми відчували себе викритими у своїх гріхах, а щоб ми відвернулися від них і відчули оновлене спілкування з Ним.
Апостол Павло виражає суть посвячення в одному з найпрекрасніших звернень Нового Завіту:
Римлян 12:1–2 — Павло закликає віруючих, зважаючи на Боже милосердя, віддавати свої тіла як живу жертву, святу та приємну Богові, та перетворюватися оновленням свого розуму, а не уподібнюватися до світу.
Це життя, до якого покликаний кожен послідовник Ісуса. Життя, покладене на вівтар Бога. Життя, в якому наші бажання, пріоритети, звички, стосунки, майно та рішення підпорядковуються Його волі. Життя, в якому ми більше не запитуємо, скільки світу ми можемо насолоджуватися, все ще називаючи себе християнами, а наскільки повно ми можемо шанувати Того, хто віддав усе за нас.
І саме тут питання про Хелловін знаходить свою найглибшу відповідь.
Питання не лише в тому, чи беремо ми участь у певному святі. Питання в тому, чи готові ми дозволити Ісусу Христу бути Господом у кожній сфері нашого життя, включаючи те, що наша культура вважає нормальним, і те, що нам особисто подобається.
Коли Ісус справді стає нашим найбільшим скарбом, догоджати Йому стає важливішим, ніж зберігати все, що може запропонувати цей світ.
Запрошення повернутися до Бога всім серцем
Можливо, ви почали читати цю статтю, бо хотіли дізнатися, чи повинні християни святкувати Хелловін. Але, можливо, коли ви розглядали ці уривки з Писання, Господь почав відкривати щось набагато глибше.
Можливо, ви усвідомили ті сфери, де вам поступово стало комфортно з речами, які Йому не подобаються. Можливо, ви дозволяли цінностям світу формувати ваш вибір більше, ніж Його Слову. Або, можливо, ви усвідомили, що хоча ви щиро вірите в Ісуса, все ще є частини вашого життя, які ви ніколи повністю Йому не віддавали.
Якщо це так, не ігноруйте те, що Бог може вам відкривати.
Відповідна реакція на Його Слово — це не просто згода, а послух.
Якова 1:22 — «Будьте ж виконавцями слова, а не тільки слухачами, що самі себе обманюють»
Бог закликає Свій народ до чогось набагато більшого, ніж зовнішнє релігійне конформізм. Він закликає нас до життя щирої любові, покаяння, святості та близькості з Ним.
У «Global Consecration» це є самою суттю нашого послання. Ми віримо, що Церква відчайдушно потребує переосмислити, що означає повністю належати Ісусу Христу — не лише у наших віруваннях чи релігійній діяльності, а й у кожному аспекті нашого повсякденного життя.
Ось чому ми запрошуємо вас розпочати 21 день глобального освячення– біблійну подорож, покликану допомогти вам шукати Господа, дослідити своє серце у світлі Його Слова, відвернутися від гріха та відновити свою відданість Йому.
Через щоденне читання Святого Письма, роздуми, молитви та проголошення Божого Слова, цей посібник допоможе вам зробити свідомі кроки до глибшого життя покаяння, самопокори та спілкування з Ісусом.
Вам не потрібно чекати особливого сезону чи запланованої події. Ви можете почати шукати Господа вже сьогодні.
Єремії 29:13 — «Ви будете шукати Мене і знайдете Мене, коли будете шукати Мене всім своїм серцем»
Чи готові ви віддати Ісусу все своє серце?
Якщо ви відчуваєте, що Господь кличе вас до глибших стосунків з Ним,
Ми запрошуємо вас відгукнутися. Виділіть час, щоб шукати Його обличчя, дослідити своє життя через Святе Письмо та віддати все, що Він відкриває.
Отримайте повний 21-денний посібник з освячення та додаткові матеріали
біблійні ресурси, які допоможуть вам зростати у святості, молитві, покаянні та щирій відданості Ісусу.
Нехай наша молитва буде молитвою псалмоспівця:
Псалом 86:11 — «Навчи мене, Господи, дороги Твоєї, щоб я ходив у правді Твоїй; зміцни моє серце, щоб боятися Ймення Твого». Господи Ісусе, досліди наші серця та відкрий усе, що не подобається Тобі. Прости нам за те, як ми дозволили світові формувати наші думки, бажання та вибір. Визволи нас від розділеної вірності та від спокуси захищати те, до чого Ти нас закликаєш. Дай нам серця, які люблять Твою правду, насолоджуються Твоєю святістю та прагнуть Твоєї присутності понад усе. Навчи нас ходити як діти світла, відкидати зло та триматися добра. Нехай наше життя буде повністю присвячене Тобі, лише для Твоєї слави. Амінь.
